Радіопередача «Рука допомоги».
Виходить в ефір кожні: Понеділок, Среду та П’ятницю о 23:00.
В гостях Виктория.
.jpg)
В той час, як багато людей страждають від печалі, непорозумінь и стількох проблем – ця передача принесе вам момент любові і турботи про вас передача «Рука Допомоги»
Сьогодні наша тема «Всьому є своя ціна». Будь-яка ціль вимагає від людини віддачі, інвестування часу, грошей, сил, часто потрібно жертвувати своїм его, гордістю, бажаннями. Чім більша ціль, тим більша потрібна жертва за цю ціль. Це реалії життя. Наприклад, всі успішні люди в цьому житті жертвували за свої цілі.
Андрей Шевченко
Батько футболіста, прапорщик радянської армії Микола Григорович Шевченко служив у групі радянських військ у Німеччині.
Незабаром після народження сина сім’я Шевченка переїхала до Києва. Там Шевченко пішов в перший клас 216-ї середньої школи. Клас, в якому Шевченко одноголосно був обраний фізоргом, не вважався сильним. Його набрали з дітей, які не пройшли в групи з поглибленим вивченням фізики і математики. Він і в тимурівському русі брав участь, і макулатуру збирав, і за дівчат заступався. Загалом, мало чим відрізнявся від звичайних школярів.
Шевченка спочатку сильно захопився хокеєм, але батько «налаштував» сина на футбол. Коли Андрію виповнилося дев’ять років, тренер Олександр Шпаков зарахував його в юнацьку команду київського «Динамо». У 1986 році «Шева» ледь не попрощався з футболом: «Відразу ж після вибуху на Чорнобильській АЕС нас без всяких пояснень у спішному порядку відправили кудись у районі Азовського Моря. Про те, що трапилося, ми дізналися пізніше», розповідав Андрій Шевченко.
Одного разу в школі вивісили наказ: «З метою підвищення рівня фізичної підготовки учнів проводити фіззарядку перед початком уроків. Явка обов’язкова!» Щоранку завуч стояла перед входом до школи і записувала запізнилися. «Ваш Шевченко знову не прийшов. Він зовсім не думає про своє здоров’я», – говорила вона класному керівникові. Про яку фіззарядку міг думати 12-річний хлопчина, коли на горизонті замаячила поїздка до Італії, країну найкрасивішого футболу! У той час Андрій Шевченко серйозно тренувався по дві-три години в день у футбольній школі «Динамо», брав участь у дитячих турнірах і був у числі претендентів на поїздку в Європу.
Опинившись у Мілані на знаменитому стадіоні «Сан-Сіро», Андрій божеволів від щастя: «Сон! Фантастичний сон!» – Думав він. З тих пір український юнак марив тільки «Міланом». «Грати в такій команді! От справжнє щастя!» Але через тиждень сон закінчився і треба було повертатися до Києва, в 216-у середню школу. Перед виїздом в аеропорт Андрій Шевченко вирішив не йти на сніданок. Він хотів встигнути збігати на стадіон і ще раз поглянути на диво-арену, попрощатися. Прибіг на стадіон, постояв кілька хвилин біля зеленого газону і кинув п’ятикопійчану монету на полі, загадавши: «Щоб повернутися!»
Удома він із ще більшою ретельністю почав тренуватися й однозначно вирішив присвятити себе спорту і стати футболістом. Вчителі любили Андрія і не стали йому заважати, не дивлячись на те, що це не самим кращим чином відбивалося на його успішності. Через постійних роз’їздів він пропускав багато занять і не блищав високими оцінками. «Як же ти, Андрюша, будеш за кордоном спілкуватися з людьми без знання іноземної мови?» – Питала викладач англійської. «Припече – вивчу», – відповідав він.
У сьомому класі Андрій Шевченко привіз із змагань газету з заміткою про себе і подарував її класній керівниці. Їй було приємно читати статтю про свого учня як про талановитого спортсмена, і вона попросила: «Андрюша, підпиши, будь ласка:» Від майбутнього чемпіона «. А він спохмурнів і сказав, що» від майбутнього чемпіона «писати не буде. Поруч стояла однокласниця, яка запропонувала написати ці слова за Андрія: «Тобі, Андрюшка, потрібно тільки підписати». Юний футболіст, подумавши, погодився і залишив під заміткою свій перший автограф!
